ЗНЕОХО́ЧЕНИЙ

ЗНЕОХО́ЧЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до знеохо́тити. По якімсь часі, знеохочений бідою, Камінський поїхав до Львова (Фр., XVI, 1955, 225). 2. у знач. прикм. Який знеохотився, втратив бажання, цікавість до чого-небудь. Після таких спектаклів я верталася додому зовсім розбитою, втомленою, знеохоченою і вже не тямила, навіщо і кому принесла я жертву (Л. Укр., III, 1952, 704); Я заперся в своїй кімнатці в готелю і лежав півтора дні в гарячці й голоді, ждучи смерті, безсильний і знеохочений до життя (Фр., І, 1955, 17); // Який виражає небажання, байдужість, незацікавленість. З утомленого, знеохоченого вигляду приятеля пізнав боярин Микола, що після оп’яніння старшого, зрілого мужа молодою шляхтянкою прийшло уже протверезіння (Оп., Іду.., 1958, 412). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 657.