ЗНЕКРО́ВЛЕНИЙ

ЗНЕКРО́ВЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до знекро́вити. Стогнав поранений товариш, Вогнем знекровлений, без сил (Ус., Шість, 1940, 84); В 1909 — 1910 рр. репресії царського уряду проти соціал-демократичних організацій ще більше посилились. Особливо жорстоких гонінь зазнали Миколаївська і Одеська організації. Вони були так знекровлені арештами, що на деякий час зовсім припинили роботу (Іст. УРСР, І, 1953, 641); // знекро́влено, безос. присудк. сл. За літо, в боях корпуси його [Врангеля] було знекровлено (Гончар, II, 1959, 379). 2. у знач. прикм. Безкровний, дуже блідий. Один з військових, у англійській офіцерській уніформі, озирнувся, ..але погляд той вдарив Скибу мовби ножем. Бліде, як у мерця, знекровлене, холодне, як крига, обличчя офіцерове було знайоме Михайлові (Загреб., Європа. Захід, 1961, 38). 3. у знач. прикм., перен. Безсилий, нежиттєдіяльний; дуже послаблений. Частково замінила [дивізія] в окопах втомлені й знекровлені полки й батальйони морської піхоти (Кучер, Чорноморці, 1956, 410). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 654.