ЗМИ́ЧКА

ЗМИ́ЧКА, и, ж. 1. спец. З’єднання країв, кінців чого-небудь. 2. перен. Цілковита погодженість, єдність (інтересів, дій, вчинків); союз. — Сину, куди скаржитись, як скрізь однаково. Як змичка в них. Набралася кумпанія, та що хочуть, те й роблять (Головко, II, 1957, 22); Підсумки першого року непу дали можливість В. І. Леніну заявити про те, що відступ закінчився, бо мету цього відступу досягнуто, що справа тепер у зміцненні змички соціалістичної промисловості з селянською економікою (Іст. УРСР, II, 1957, 238). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 620.