ЗЛУЧА́ТИ

ЗЛУЧА́ТИ, аю, аєш, недок., ЗЛУЧИ́ТИ, злучу́, злу́чиш, док., перех. 1. рідко. Те саме, що з’єднувати 1-4. Я іноді стрічаюся з малим її братом, як вертає з школи, і одна дорога злучає нас, як ідемо враз (Коб., III, 1956, 59); — Якби всяк ведмідь, всі звірі Та були моєї думки, Ми б, злучивши наші сили, Подолали б всіх тиранів (Л. Укр., IV, 1954, 146); Нас злучив важкий злочин давніх днів, та вся моя покута.. не найшла ласки у твоїх очах (Оп., Іду.., 1958, 363); На могилі в чавунній посрібленій огорожі здіймається хороший чавунний хрест.. Кінці хреста влучає широкий обід (Коцюб., III, 1956, 44); Черідкою переходили дівчата вузенький став, що злучав два хутори (Вас., І, 1952, 307). 2. с. г. Зводити тварин для статевого парування з метою одержання приплоду. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 606.