ЗЕФІ́Р1

ЗЕФІ́Р1, у, ч., поет. Теплий легкий вітерець. Про гомін тракторів ще згадує земля, бреде зефір пахучою ріллею… (Сос., Близька далина, 1960, 93); Легкокрилий зефір походжав над балкою, куйовдив кучеряве верхів’я, дуби гули і шуміли (Коцюба, Перед грозою, 1958, 24). ЗЕФІ́Р2, у, ч. Вид тонкої бавовняної тканини для пошиття білизни (перев. чоловічих сорочок). Мій шеф даватиме мені відрізи і зразки прекрасної шерсті на чоловічі й жіночі костюми, різні полотна, зефіри, шовки, попелій [поплін] (Козл., Сонце.., 1957, 123). ЗЕФІ́Р3, у, ч., кул. Сорт фруктової пастили. Біло-рожеві часточки зефіру. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 562.