ЗБО́РЮВАТИ

ЗБО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗБОРО́ТИ, зборю́, збо́реш, док., перех. 1. Перемагати кого-небудь у боротьбі (у 1 знач.), в сутичці, бійці. Стрибнув, як котик, ухопив матір за пояс і повисся [повис]. Горпина поточилася. — Оце який здоровий! Трохи матері не зборов! — сказала вона сміючись (Мирний, I, 1954, 239); — Майора — зборов? — Трошки не доборов (Гончар, Тронка, 1963, 41); — Сусідоньки! Давайте, голубоньки, зборемо її [Олену] гуртом. Я сама не в силах шелихвістку повалити (Ковінька, Кутя… 1960, 58); // Перемагати в бою. Зустрічайте нас, лицарі, друзі, стрічайте з неволі, Ми пашів і султанів збороли в широкому полі… (Нагн., Зустрічі.., 1955, 36); Арміє наша, народу дитино, Думко народу і кров його й плоть. Волю ти й силу з ним маєш єдину, Тим-то нікому тебе не збороть (Рильський, І, 1956, 354). 2. Підкоряти, скоряти що-небудь, брати верх над чимось. Павло любив силу, навчився в матросах перемагати стихію, зборювати сліпі сили природи в морі і виходити переможцем у який завгодно шторм (Кучер, Прощай.., 1957, 289); Ніхто ще згадки не зборов. Вона як смерть, нема їй краю… (Сос., І, 1957, 222); // Змагати кого-небудь (про сон, дрімоту, втому і т. ін.). Міцний сон зборював дівчинку (Донч., III, 1956, 35); Знову зостався Петрусь сам; знову сльози, молитви, і.. аж поки не зборов його сон (Мирний, І, 1954, 332); // Переборювати в собі які-небудь почуття, якийсь стан і т. ін.; позбуватися чогось. І знали ми: настане час, коли, зборовши біль і втому, на захід підемо (Уп., Вірші.., 1957, 160); І від люті та гніву мне він бороду сиву.. Злість безсилий збороти, відкидає вильоти І гукає до себе Наума (Голов., Поезії, 1955, 33). ◊ Зборо́ти себе́ — подолати в собі яке-небудь почуття, бажання. Дівчина глибоко зітхнула, затамувала свій біль, зборола себе (Кучер, Прощай.., 1957, 240). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 450.