ЗАТВЕРДІ́ТИ

ЗАТВЕРДІ́ТИ, і́ю, і́єш і ЗАТВЕ́РДНУТИ, ну, неш; мин. ч. затверді́в і затве́рд, ла, ло; док. 1. Стати твердим або твердішим. Його [снігу] не можна зачерпнути: він злежався й затвердів (Донч., V, 1957, 328); Земля під ногами затвердла, скована раннім морозом (Гончар, Таврія.., 1957, 677). 2. перен. Зміцнитися в переконаннях, стати стійким, непохитним. І у силі, в добрі, Як скала затвердій (Рудан., Тв., 1956, 61); [Тетяна:] Молодий ще ваш Денис.. Йому ще слави, козацького гарту добувати треба, а з ними.. й розум затвердіє (К.-Карий, І, 1960, 138); Бійці.. одразу якось, внутрішньо зімкнувшись, затверділи, загострились у напрузі (Гончар, III, 1959, 41); // Набути виразу твердості. Обличчя Ватутіна враз посерйознішало, ніби аж затверділо (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 325). 3. перен., рідко. Стати черствим, бездушним, байдужим. Серце її затвердло навіть на найперші дитинячі чуття, на чуття жалю по материній недузі (Фр., XVI, 1955, 70). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 343.