ЗАСТАРІВА́ТИ

ЗАСТАРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАСТАРІ́ТИ, ста́рі́ю, ста́рі́єш, док. 1. Ставати старим; старіти. Марксисти-ленінці розглядають комунізм як організм, що безперервно розвивається, в якому поступово щось застарівав і щось утверджується (Ком. Укр., 8, 1965, 38); Він був не з тих богатирів, А цілився у генерали… Та надто рано застарів (Воскр., Подивись… 1962, 14); Великий аркуш фанери на стовпі [оголошень] чомусь не мінявся і вже досить таки застарів (Коз., Гарячі руки, 1960, 45). 2. тільки 3 ос. Виходити з ужитку, з моди; не відповідати сучасним вимогам. Мрію я про той близький час, коли щезне різниця між селом та містом, коли всі висоти культури будуть і в селянина напохваті. Селянин! Навіть саме слово це застарів (Ю. Янов., І, 1958, 429). 3. Укорінятися, стаючи невиліковним; задавнюватися (про хворобу). — А ти хіба ж так і не вирізав, —спитав Цюпенко, — отого свого клятого апендициту? — Ні.. Хірург каже, що рисковано, дуже, бач, застарів (Рудь, Гомін.., 1959, 56). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 328.