БІЛЯ́НКА

БІЛЯ́НКА, и, ж., розм. 1. Світловолоса або білолиця жінка, дівчина; білявка. Певно знала — не зустрітись більш. Не обнять тобі сестри, білянко (Шер., Дорога.., 1957, 81). 2. рідко. Білість обличчя (на протилежність до ластовиння, веснянок). — Ластівко, ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки! (Номис, 1864, № 226). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 185.