БІЛЯ́ВКА

БІЛЯ́ВКА, и, ж., розм. Світловолоса або білолиця жінка, дівчина; білянка. Ой не піду до білявки, не піду (Сл. Гр.); Це була ніби писана на полотні геніальною рукою художника синьоока білявка (Збан., Любов, 1957, 135). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 185.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

БІЛЯ́ВОЧКА →← БІЛЯ́ВИЙ

T: 17