БІЛОВУ́С

БІЛОВУ́С, рідше БІЛОУ́С, а, ч. 1. Той, хто має світлі або сиві вуса. Де ти бавиш, біловусе, де, мійясний світе? (Сл. Гр.); Трудненько було сказати про цього білоуса — чи сивий він, а чи просто вродився аж таким русявим чоловіком (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 120). 2. бот. Бур’янова злакова рослина, яка росте в полі й на луках. Лука була вкрита біловусом, щучником дернистим та мітлицею звичайною (Хлібороб Укр., 5, 1966, 24). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 183.