ЗАКО́ЧУВАТИ

ЗАКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., перех. 1. Котячи, переміщати що-небудь в якесь місце. Мусій випряг вози серед двору. — Закочуй, козаче, під повітку (Панч, Гомон. Україна, 1954, 377); Дівчата миттю закотили вагонетки з вугіллям, кліть підскочила вгору, зникла (Ю. Янов., II, 1954, 146). 2. Загортати назовні край одягу, взуття; засукувати. Бекер.. закочує рукав і показує кривавий знак на голій руці понад ліктем (Л. Укр., IV, 1954, 227); Джеря закотив полу свити, засунув руку в кишеню, витяг звідтіль білу хусточку з червоними пружками, вив’язав з узла карбованці і поклав на стіл (Н.-Лев., II, 1956, 181); Охрім, закотивши обтріпані рукава своєї куцини, крає на дощечці сало для засмажки (Тют., Вир, 1964, 15). Зако́чувати (закоти́ти) о́чі [під лоб (ло́ба)] — звести очі догори так, щоб зіниці сховались під повіками. Страшенно захріп і рябий запорожець, закотивши під високий лоб свої орлині очі (Стар., Облога.., 1961, 57); Цариця побожна закотила під лоба очі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 165). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 162.