ЗАКЛОПОТА́ТИСЯ

ЗАКЛОПОТА́ТИСЯ, очу́ся, о́чешся, док. 1. Почати клопотатися, поратися коло чого-небудь. Пилипко, як тільки знову заклопоталася мати, вже й з хати махнув (Мирний, IV, 1955, 288); Пріська скочила зразу з лави, утерла сльози і заклопоталася біля самовара (Л. Янов., І, 1959, 194); // Поринути повністю в клопоти, турботи. Отець Мельхиседек ждав, що хоч тепер винесуть по чарці, але господиня заклопоталась і загаялась (Н.-Лев., III, 1956, 57). 2. чим і без додатка. Занепокоїтися, стурбуватися чим-небудь. Нащо вже веселий, нежурбливий, та й він заклопотався сим випадком (Вовчок, І, 1955, 23); Тільки Уляна розтопила в печі, влетів [Йонька] у хату, немов із пожежі: — Буди Гаврила і Тимка. Бики у дворі ждуть. — Куди ж це? — заклопоталася стара. — Я ще й снідати не зварила (Тют., Вир, 1960, 89); Мартин так заклопотався, що аж піт виступив на лисині. Потім враз ожив, видно, знайшов вихід із скрутного становища (Збан., Малин. дзвін, 1958, 91). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 150.