ЗАЙЧУ́К

ЗАЙЧУ́К, а, ч., розм. Те саме, що за́єць 1. Саме в таборі я збагнув стан дичини, яку переслідує мисливець, — всіх. отих крижнів, зайчуків, — і дач собі слово ніколи на них не скеровувати рушниці (Ю. Янов., II, 1954, 28). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 136.