ЗАГУПОТІ́ТИ

ЗАГУПОТІ́ТИ, о́чу, оти́ш, док. Підсил. до загу́пати. Хтось швидко пробіг вулицею, а потім загупотів під самим вікном (Скл., Карпати, II, 1954, 120); Молодиця, обтрушуючи сніг, загупотіла чобітьми перед порогом, постукала в двері (Кучер, Трудна любов, 1960, 282); // безос. На бліндажі в цей час загупотіло (Гончар, III, 1959, 195). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 99.