ЗАВОЛО́ЧУВАТИ

ЗАВОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ЗАВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, док., перех. Волочінням розпушувати що-небудь, закривати землею посіяне насіння, обробляти весняні сходи посівів і т. ін. Морський пісок на стежках збився грудками, його не заволочували граблями (Кучер, Чорноморці, 1956, 242); Зорав, посіяв він горох, заволочив, Аж тут і дрібний дощ ріллю його змочив (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60); Взяла Катерина граблі з залізними зубками, латку озимого жита заволочила, загребла (Чорн., Визвол. земля, 1959, 206); Заволочивши пшеницю, Галя із подругами.. висівали під культиватор перегній, послід, попіл (Горд., Цвіти.., 1951, 18). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 59.