ЖАЛКУВА́ННЯ

ЖАЛКУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. жалкува́ти. — Я перешкодив вам, професор, — з щирим жалкуванням промовив Ласточкін, — ви якраз працювали (Смолич, III, 1959, 551); — В неї на виду, на очах не щире клопотання, не щире жалкування, а якесь роблене… (Н.-Лев., IV, 1956, 237). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 505.