ДРАКО́Н

ДРАКО́Н, а, ч. 1. У міфології багатьох народів — потвора, чудовисько у вигляді крилатого вогнедишного змія, що пожирає людей і тварин. Все тріщало, ламалось і бухало полум’ям, немов там на життя й смерть бились розпечені дракони (Коцюб., І, 1955, 265); Він.. тихо розповідає про книжки, які колись читав. Це було щось краще за казку, в них [книжках] не було відьом, зміїв і драконів (Цюпа, Три явори, 1958, 11); * У порівн. Гей, до зброї! бийте в дзвони! Будьте смілі, як дракони! (Олесь, Вибр., 1958, 115); Довгі пасма густого смоляного диму потяглися в повітрі чорним драконом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 138). 2. перен. Про жорстоку, безжалісну людину. [Алілуя:] Дракон!Добре, хоч повіявся у Москву. Хай летить, хай! Там йому кінець один (Дмит., Дівоча доля, 1960, 64). 3. Деревна ящірка деяких тропічних країн, яка може літати. З рептилій слід ще назвати оригінальну ящірку — літаючого дракона (Посібник з зоогеогр., 1956, 81). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 405.