ДОБРОДІЯ́ННЯ

ДОБРОДІЯ́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. доброді́яти, а також те, що є її наслідком. — Я міг би допомогти вам, — запропонував свої послуги отець Михаїл. — Обов’язок отця спонукав мене до такого добродіяння (Юхвід, Оля, 1959, 149). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 324.