ДО́КИ

ДО́КИ. 1. присл. До яких пір. За горе ми заплатим горем — А доки нам сидіть над морем? (Котл., І, 1952, 103); — Василю! А ти доки будеш лежати? Пора додому! — сказав Грицько (Мирний, IV, 1955, 27); Так доки ж це буде такеє, о, доки! Прокинеться врешті народ там [в Європі] титан! (Тич., II, 1957, 213). 2. спол. часовий. Уживається при вираженні обмеженості, межі дії у знач. до того часу як; поки. Ловила вишня молочним цвітом перелітаючі бджоли й не пускала їх доти, доки вони з тих цвітів [квітів] солодкий піт не позлизували (Март., Тв., 1954, 113); Ясногорська вирішила, не чекаючи, доки розгородять дорогу, йти далі пішки (Гончар, І, 1954, 165). 3. спол. часовий. Уживається при вираженні одночасності дії головного і підрядного речення у знач. у той час як, протягом того часу як, коли. Доки лінія йде байраком, Маковейчик відчуває себе спокійно (Гончар, III, 1959, 57). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 351.