ДВОРНЯ́ЖКА

ДВОРНЯ́ЖКА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що дворня́га. — А дворняжка і з грамотою хортом не стане, — презирливо вкинув Калиновський (Тулуб, Людолови, II, 1957, 218); * У порівн. На лаборанток він дивився, як мисливець на дворняжку: хоч лусни, мовляв, а ні лягавого пса, ні гончака з тебе не вийде (Шовк., Інженери, 1956, 42). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 225.