ГОРДІВНИ́ЦЯ

ГОРДІВНИ́ЦЯ, і, ж., розм. Жін. до гордівни́к. Спитала б, може, люба гордівниця: «А хто сей красень, що іде з відерцем?» (Л. Укр., IV, 1954, 270); Чом проходиш мимо, строга гордівниця, Школи ремісничої краща випускниця? (Забашта, Нові береги, 1950, 41). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 127.