ГОРІЛЧА́НИЙ

ГОРІЛЧА́НИЙ, а, е. Прикм. до горі́лка1. Марія дихала на його якимсь чадом, як стара горілчана бочка (Н.-Лев., II, 1956, 134); Спершу запахло смаженим салом, потім горілчаним перегаром, цигарковим димом, хатнім теплом (Мур., Бук. повість, 1959, 237). Горілча́ний брат — особа, з якою п’ють горілку. Але більшість козаків, прогулявши кілька день, зраджувала своїх горілчаних братів і.. потроху заощаджувала і нагромаджувала здобуте шаблею (Тулуб, Людолови, І, 1957, 401). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 130.