ГОВІ́РКО
ГОВІ́РКО, рідко. Присл. до говірки́й. І поважно, не говірко, Знов для щастя, не біди, Від стола гукають: — Гірко! — Бригадири — два діди (Мал., Звенигора, 1959, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 100.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ГОВІРКО́ВИЙ →← ГОВІРКИ́Й