ГЛУЗУВА́ННЯ

ГЛУЗУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. глузува́ти. Настав-таки час, коли замовкло всяке глузування та клепання, а вимовилась вголос честь і дяка справді належна [М. П. Старицькому] (Л. Укр., V, 1956, 141); Стаття [в гітлерівській газеті] викликала серед партизанів сміх і глузування (Шиян, Партиз. край, 1946, 196). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 87.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

ГЛУЗУВА́ТИ →← ГЛУЗЛИ́ВО

Смотреть что такое ГЛУЗУВА́ННЯ в других словарях:

ГЛУЗУВА́ННЯ = ГЛУМ

глузува́ння = глум — злісні жар­ти, дотепи; висміювання перев. фізичних вад людини з метою її принизити, образити; звичай глу­зування існував у військах князів­ської Русі з метою принизити та спровокувати противника; глузи — насміхи; фразеологізм: взя́ти (під­ня́ти) на глу́зи (на глум) — почати злісно сміятися, кепкувати з когось. На обличчі в мене сором од докору, глузування (П. Куліш). Старе скаже на глум, а ти бери на ум (М. Номис). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 138.... смотреть

T: 107