ГИ́БІТИ

ГИ́БІТИ, ію, ієш, недок., діал. 1. Зазнавати труднощів від нестачі чого-небудь; страждати. — Дощ, лиха година, а я приткнуся до стіни та так і гибію (Мирний, III, 1954, 164); Що ж було їм хоч раніш так сказати, то ти б не гибіла цілі свята чорт зна над чим! (Л. Укр., V, 1956, 217); Мерзла, гибіла на тих буряках, боса-босісінька (Головко, II, 1957, 87). 2. Нездужати, хворіти. — Яке здоров’я?..— одказав він стиха та зглуха.— Гибію. Слабую дуже на голову й на очі (Вовчок, Вибр., 1937, 217). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 59.