ГЕЛГОТА́ТИ

ГЕЛГОТА́ТИ, очу́, о́чеш, ГЕЛГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. Підсил. до гелгати. Гусак гелгоче, витягує довгу шию (Донч., VI, 1957, 51); А по дворах розпачлива кудкудакали кури, гелготіли гуси (Тулуб, Людолови, І, 1957, 393). 2. перен., розм. Голосно, нерозбірливо, незрозуміле розмовляти; галасувати. Треба руки підкладати, а не дарма гелготати (Укр.. присл.., 1955, 186); З ранку й до ночі.. гелготали перекупки (Гончар, Таврія.., 1957, 23); На тім кінці столу жінки голосно гелготіли (Головко, II, 1957, 63); Десь останні торохтіли за горбом в пітьмі обози, і незвично гелготіли язики чужі на розі (Рудь, Дон. зорі, 1958, 80). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 47.