ГЕ́ПНУТИ

ГЕ́ПНУТИ, ну, неш, док., розм., неперех. і перех. Однокр. до ге́пати. Біля самих дверей Гордіїв Костя замахнувся рукою, гепнув по долоні і одвернувся до Якима (Головко, II, 1957, 95); — Тридцять три! — піднявшись з місця, по зашийках гепнув його [старшину] писар (Вас., І, 1959, 129); Горщик безневинно гепнув на поміст і розлетівся на шматочки (Н.-Лев., І, 1956, 164); Гепнеш було так, що самому годі підвестися (Вишня, II, 1956, 273); Морозів Василь приніс у сіряку снігову бабу і гепнув її серед хати (Горд., І, 1959, 13). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 53.