ГЕ́НДЕЛЬ

ГЕ́НДЕЛЬ, для, ч., зневажл. Торгівля, комерція з метою наживи. — Я міг уже покинути всякий гендель, узяти оренду на селі, позичати хлопам гроші на проценти і жити собі, як пан! (Фр., III, 1950, 19); Землі він спершу мав небагато, але гендлем та всякими хитрощами вибився-таки в дукачі (Мур., Бук. повість, 1959, 9); // Бариш. — Краще дати трошки [грошей] і мати згодом добрий гендель (Кач., II, 1958, 376). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 49.