ГАРЧА́ННЯ

ГАРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гарча́ти і звуки, утворювані цією дією. Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Сміл., Пов. і опов., 1949, 21); В голосі пана Барвінського почулось тихе гарчання. Але він стримав себе (Кол., Терен.., 1959, 174); Кругом хати почувся стук, грюк, гарчання прогоничів (Мирний, III, 1954, 151). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 36.