ГАРНЕ́НЬКО

ГАРНЕ́НЬКО. 1. Присл. до гарне́нький. Рядочком їхали гарненько, 3 люльок тютюн тягли смачненько (Котл., І, 1952, 195); У неділеньку святу Ївга, уставши, убралась гарненько, пішла город розглядати (Кв.-Осн., II, 1956, 282); Коли б ти знав, як Рибалкам У морі жить із рибками гарненько, Ти б сам пірнув на дно (Г.-Арт., Байки.., 1958, 77); Витіпала жменю Ониська, потім гарненько повісмо нею зв’язала та аж головою похитала (Головко, II, 1957, 24). 2. присл. В достатній мірі, як слід. А любив він гарненько попоїсти (Граб., І, 1959, 33); — Обдивіться, все обдивіться гарненько. Полагодьте вози й мазниці, випробийте зброю (Довж., І, 1958, 238). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 34.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

ГАРНЕ́СЕНЬКИЙ →← ГАРНЕ́НЬКИЙ

T: 123