ГАЙДАМА́КА

ГАЙДАМА́КА, и, род. мн. ів, ч., іст. 1. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Дід починав розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (Вас., II, 1959, 358). 2. Під час іноземної інтервенції та громадянської війни 1918-1920 рр. — солдат особливих кінних частин контрреволюційної Центральної ради, а також різних контрреволюційних загонів Петлюри та Скоропадського. Метушня й тривога. Солдатам перетнули путь гайдамаки Центральної ради (Довж., Зач. Десна, 1957, 8); — Повне депо наприймав куркулів та інших мерзотників. Є й про нього відомості — колишній гайдамака (Донч., І, 1956, 490). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 16.