ГАВКОТІ́ТИ

ГАВКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Підсип. до га́вкати 1. На подвір’ї вже хрипло горланили поліцаї.., гавкотіли зголоднілі пси (Коз., Гарячі руки, 1960, 41); Цього парубка знали всі пастухи, він прекрасно вмів гавкотіти собакою (Козл., Ю. Крук, 1950, 195). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 9.