ВО́РОНІВ

ВО́РОНІВ, нова, нове. 1. Прикм. до во́рон1 1. Сам отаман Шведь вирізнявся з-посеред інших козаків хіба тільки тим, що був у майже новому жупані, мав хвацько закручену чуприну, чорну, мов воронове крило (Добр., Очак. розмир, 1965, 64). 2. Кольором схожий на ворона; чорний. З-під барвистої тюбетейки вибивалися кільця воронового волосся (Панч, На калин. мості, 1965, 196). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 741.