АГУ́

АГУ́, виг. 1. Уживається при відганянні птахів. Чи тоне гуси, то пани, Дивися в іній полетіли — Агу! гиля!— до сатани. До чорта в гості! (Шевч., II, 1953, 98). 2. Уживається при звертанні до немовляти, щоб привернути його увагу, викликати усмішку, заспокоїти і т. ін. Агу! Івасю, агу, не плач! (Сл. Гр.). 3. Уживається при перекликанні в лісі, вночі і т. ін., щоб знайти або не загубити один одного; агов. 4. рідко. Використовується в значенні, близькому до от, от уже, аж ось. Агу! Троянцям легше стало, І тяжке горе з серця спало (Котл., І, 1952, 159); Агу! нашій Марусі трошки легше стало (Кв.-Осн., II, 1956, 51). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 18.