ВИТИНА́ТИ

ВИТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТНУТИ і рідко ВИ́ТЯТИ, тну, тнеш, док. 1. заст. Вирубувати, вирізувати що-небудь. Витяли пани ліс (Свидн., Люборацькі, 1955, 208); Витяв з ременю шматок на підошву (Сл. Гр.). 2. Грати або виконувати з запалом (перев. музичні твори, танці). Ой, десь гуде, ой, десь грає, Скрипка витинає: Оце вдова своїй доні Весілля справляє (Укр.. лір. пісні, 1958, 204); А брат мій сам вже далі Добрав, як витинать мазурку чи кадриль (Рильський, Поеми, 1957, 243). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 510.