ВИ́ЩАТИ

ВИ́ЩАТИ, аю, аєш, недок. Ставати, робитися вищим. Стіжки в току вищають, усе ніби ростуть, як гори (Н.-Лев., III, 1956, 326); Гори вищали, нагромаджувалися, заступали обрій титанічними руїнами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 184). ВИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок. Видавати уривчасті, різкі, пронизливі звуки. — Ти підеш мені зараз! — вищала вона тонким голосом (Коцюб., II, 1955, 23); // Утворювати різкі, пронизливі звуки. Вітер у берегах ріки свистить, вищить, завиває, мов сердиться (Фр., IV, 1950, 338); В майстернях стукотять молотки, весело вищать станки (Гончар, Зустрічі.., 1950, 15); Сніг не скрипів під ногами, а вищав (Тют., Вир, 1964, 461). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 545.