ВИ́ТОВКТИ

ВИ́ТОВКТИ, вчу, вчеш; мин. ч. ви́товк, ла, ло; док., перех. 1. Ударяючи або топчучи, вибити, витолочити посіви, городину, траву і т. ін. Максим Горох посіяв в просі. Що ж вийшло? Дітвора — іще й огуд не ссох — І просо витовкла, і обнесла Горох (Бор., Тв., 1957, 162); — Біда,.. вчорашній град витовк нам лан вівса під лісом (Фр., II, 1950, 104); [Колодка:] Єсть у мене смужка землі над шляхом,.. на їй, опріч бур’яну, нічого не родило, та й то було товар витовче (Сам., II, 1958, 168). 2. розм. Тручи, ударяючи, видалити що-небудь із чогось. — Вижну два, три снопи, витовчу зерно (Фр., III, 1950, 206). 3. розм. Товчучи, виваляти в чому-небудь. Надто кортіло стягти дужих усанів з коней, витовкти в болотюці… (Горд., Заробітчани, 1949, 127). 4. перен., розм. Завчити що-небудь, механічно повторюючи. — Коли ти, Попенко, наїсися?.. — Тоді, коли ти свого Ціцерона витовчеш (Мирний, І, 1954, 331). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 513.