ШТУРХ

ШТУРХ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шту́рхати і штурхну́ти. Штурх Панька в око, а Панько і так сліпий (Номис, 1864, № 6392); Сидів пасинок на призьбі, а вона з сіней штурх його рогачем у спину! (Н.-Лев., II, 1956, 9). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 551.