ШЕПОТІ́ННЯ

ШЕПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. шепоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Голос його переходить в шепотіння, але шпарке, тривожне, як маячіння (Л. Укр., І, 1951, 451); Василина затаїла подих, щоб почути його люте шепотіння, але так нічого й не почула (Кучер, Трудна любов, 1960, 293); Здається, що кожне дерево кожним листочком шепотить якесь чарівне слово, а ті слова, зливаючись в чудову гармонію лісового шепотіння, хвилею котяться далі, завмираючи в просторі… (Коцюб., І, 1955, 35); Ми будем стояти над синню ріки з тобою в листків шепотінні, а сонце ронитиме з неба квітки на хвилі Дніпрові, осінні… (Сос., Близька далина, 1960, 245). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 441.