ШАМОТІ́ННЯ

ШАМОТІ́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. шамоті́ти і звуки, утворювані цією дією. З шамотінням перебираючи струни очерету, заколисуюче булькала вода (Коз., Сальвія, 1959, 71); Важкої тиші не порушував навіть невгамовний шелест листу чи тріск галузок, по яких сонячним зайчиком стрибали руді вивірки, або шамотіння їжаків, які часто переповзали стежку (Панч, Гомон. Україна, 1954, 58); — Що ти там шепчеш? — лементувала тая.— Та за твоїм шамотінням і мого крику не чуть! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 48) Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 402.