ЧУДЕРНА́ЦЬКО

ЧУДЕРНА́ЦЬКО. Присл. до чудерна́цький 2. Вони й не скаржились, а все так говорили чудернацько: — Ми боїмось… велике се… багацько тут всього… багацько… (Л. Укр., І, 1951, 406); Степан спав горілиць.. Губи в нього розтулилися, він чудернацько якось копилив їх, випинав, мовби красувався перед ким-небудь (Загреб., Спека, 1961, 15). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 373.