ЧУ́ЖО

ЧУ́ЖО. Присл. до чужи́й 2, 3. Мені тут у п. Ольги дуже добре і не чужо, і дуже спокійно (Л. Укр., V, 1956, 342); Було зимно і чужо, коли я постукав у твоє лісове вікно (Гончар, Нов., 1954, 3). ЧУЖО… Перша частина складних слів, що відповідає слову чужи́й у 1 знач., напр.: чужосільськи́й, чужосторо́нній і т. ін. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 379.