ЧАМБУ́Л

ЧАМБУ́Л, у, ч., іст. Загін татарської кінноти, що роз’їжджав по степах і чинив раптові напади на мирне населення. Ударило три постріли. І мурза звалився, упавши головою до татарських чамбулів (Кач., Вибр., 1953. 155); Ротмістр Ташицький, якось збиваючись і давлячись словами, доповів, що розвідка нагнала татарський чамбул, який вчинив набіг на зимовник, всіх перебив, дівчину взяв до полону (Панч, Гомон. Україна, 1954, 202). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 267.