ЦЮРИ́ТИ

ЦЮРИ́ТИ, и́ть, недок., розм. Те саме, що дзюри́ти. — Цигане, чому ти хати не покриєш? Аде [глянь], всюди цюрить! — Та як тепер покривати, коли дощ іде? (Україна.., І, 1960, 292); — Будеш ти матися! Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Март., Тв., 1954, 131). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 254.