ЦВІРЧА́ННЯ

ЦВІРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. цвірча́ти і звуки, утворювані цією дією. Було за північ.. Десь із нірки виліз цвіркун і одноманітним цвірчанням порушував тишу (Чорн., Красиві люди, 1961, 35); Виконроб одразу ж послав самоскид за командою підривників, а поки що мотори заглушено, агрегати зупинено, на всій ділянці робіт — тиша та цвірчання цикад (Гончар, Тронка, 1963, 286). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 187.