ЦІНЬ1

ЦІНЬ1, і, ж., діал. Цина. Мар’янці купили гарну кужілку, обложену цінню (П. Куліш, Вибр., 1969, 291). ЦІНЬ2, ЦІНЬ-ЦІ́НЬ, виг., розм. Звуконаслідування, що означає цінькання. Цінь, цінь, тарара! усюди діра, та нікуди вилізти (ніби синиця в клітці говорила) (Номис, 1864, № 2062). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 239.