ХРЯ́СКІТ

ХРЯ́СКІТ, коту, ч., розм. Те саме, що хру́скіт. Один дуб, на самім краю лісу, разом з корінням вилетів у повітря і з страшним хряскотом розлетівся на тріски (Фр., VI, 1951, 455); Хтось вистрілив, хтось погасив лампу, і тоді все змішалося в одну чорну, рухливу, озлоблену масу.. Чувся хряскіт, важке дихання, сопіння та гупання кулаків (Шиян, Баланда, 1957, 99); «Ріжте, душогуби!» І перерва… «Не буде по-вашому ніколи!» І хряскіт кісток під прикладом… (Ю. Янов., І, 1954, 74); Я кладу моторолер коло окопу, випростовуюсь до хряскоту в спині (Загреб., День.., 1964, 297). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 161.