ХРИСТОЛЮ́БЕЦЬ

ХРИСТОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Людина благочестивої, побожної поведінки (перев. той, хто жертвує на церковні потреби). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 148.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

ХРИСТОЛЮБИ́ВИЙ →← ХРИСТО́ВИЙ

T: 177