ХРА́ПА1

ХРА́ПА1, и, ж., розм. Те саме, що храп1. Він чистив бугая, водив по корівнику, смикаючи за цепа, що з’єднувався з великим залізним кільцем, управленим бугаю в храпу (Кучер, Прощай.., 1957, 241). ХРА́ПА2, и, ж., діал. Замерзла грязь на дорозі. Тяжко на коні храпою їхати (Сл. Гр.). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 137.